01.10.22 в декількох метрах від мого вікна в кімнату, де ми спали з моєю дитиною, якій було трохи більше 3-х місяців, прилетіла ракета. Нас врятувало те, що була четверта ранку, ми спали і лежали на ліжку і те, що дитина була поряд зі мною, під'їдалася грудьми, а не спала в ліжечку. Вікна, частково стіна, балкон - усе просто влетіло з такою гучністю, якої я ще ніколи не чула. Шматки скла та ракети були в декількох сантиметрах над нашими головами, пробили та повністю засипали дитяче ліжко. Босоніж, пробираючись через завали, навіть не пам'ятаю як, я та мій чоловік винесли дитину з квартири, бо через чорний густий дим там не було чим дихати. Пам'ятаю як побачила важкі, старі залізні двері нашого під'їзду, які просто зім'яло в середину.
В сусідньому будинку був добре облаштований підвал, тому у нас було де сховатись від подальших вибухів, які продовжували лунати. Єдине чим я тоді могла допомогти своїй дитині - це дати груди. Я дуже хвилювалась, що в мене не буде молока, що від стресу дитина не зможе їсти, але дякувати Богу, та Вашому каналу нам вдалося зберегти грудне вигодовування навіть в цих страшних умовах. Я знала з Ваших відео, що треба розслабитися, хоч якось це зробити, щоб молочко пішло до дитинки і він зміг відчути мене поряд.
Далі були важкі дні відновлення в лікарні і вдома. Тоді тільки груди могли заспокоїти мою дитину та припинити нескінченні сльози та крики.
Олена
Миколаїв
В сусідньому будинку був добре облаштований підвал, тому у нас було де сховатись від подальших вибухів, які продовжували лунати. Єдине чим я тоді могла допомогти своїй дитині - це дати груди. Я дуже хвилювалась, що в мене не буде молока, що від стресу дитина не зможе їсти, але дякувати Богу, та Вашому каналу нам вдалося зберегти грудне вигодовування навіть в цих страшних умовах. Я знала з Ваших відео, що треба розслабитися, хоч якось це зробити, щоб молочко пішло до дитинки і він зміг відчути мене поряд.
Далі були важкі дні відновлення в лікарні і вдома. Тоді тільки груди могли заспокоїти мою дитину та припинити нескінченні сльози та крики.
Олена
Миколаїв