Ранок 24 лютого почався зі слів чоловіка: «Оксана, просинайся, почалось. Збирай речі, ми ідемо». Я в цей час годувала дитину, це було о четвертій ранку. Я ледве відірвала доньку трьохмісячну від грудей, схопила її і понесла сховати в гардеробну кімнату.
Коли ми поїхали в більш безпечніше місце в Одесі, то там ми багато разів на день спускалися в бомбосховище і звісно я годувала постійно дитину грудьми. Поряд було багато людей, діти бігали та гралися один з одним, гавкала собака, всі галасно розмовляли та обговорювали війну та коли вона закінчиться. Це був перший тиждень війни і всім казалося, що ось ось і війна закінчиться. А мені було дуже страшно, що я не зможу годувати дитину грудьми, думки що щось трапиться з молоком, зі мною. Але я стійко продовжувала годувати мого маленького янгола.
Через 8 днів я поїхала з України до Польщі. Годувала я доньку до 2 років і 1 місяця. Дуже вражена, що в мене вийшло! Це дуже крутий опит та я дуже щаслива, що такий магічний процес поєднання дитини та матері я відчула!