Привіт, Ніна.

Я стала мамою вперше 25.01.2022. Саме під час годування моєї маленької доньки мене застала новина про початок війни. 4 ранку, 24.02.2022. Дитині навіть не було місяця. Ми були у Вінниці. Десь о 7 почули перший вибух. Я згадую і мені здається наче весь той жах, моніторинг новин і постійне очікування завершення цього кошмару були не зі мною. У тексті важко передати усі ті емоції і переживання, та і чи має це сенс, якщо кожен, кого війна розбудила в той день, чудово розуміє про що, бо сам це відчував і переживав. Переживає досі. Тоді найголовніше було приймати рішення, які б не призвели до фатальних і невідворотних наслідків. Ми вирішили чекати. Нікуди не їхати. Постійні тривоги та розуміння, що в будь-який момент може виникнути необхідність бігти.

В розрізі грудного вигодовування і вцілому материнства, то певно єдине, що допомогло зберегти відносне ментальне здоровʼя. Бо ця рутина і розуміння, що ти не можеш дозволити собі впасти в депресію чи щось на кшталт того, бо тебе потребує маленьке дитя. Страшно було, коли пусті полиці в магазинах і нерозуміння чи зможе процес логістики налагодитись. Але це тривало відносно недовго, тому не вплинуло на мій стан і ГВ було збережене. Я дуже готувалась до материнства, бо воно було дуже довгоочікуване і бажане. Але я ніколи б не могла подумати, що доведеться жити в таких реаліях. Це абсолютне щастя і абсолютний відчай одночасно.